Рада Європи є провідною міжнародною організацією, що була заснована 5 травня 1949 року як політичний союз між десятьма європейськими державами - Великою Британією, Францією, Бельгією, Нідерландами, Люксембургом, Швецією, Норвегією, Данією, Італією та Ірландією. Штаб-квартира Ради Європи знаходиться у Страсбурзі (Франція).
Головним завданням Ради Європи є досягнення більшої інтеграції між її членами задля збереження та втілення у життя спільних ідеалів і принципів, а також сприяння економічному та соціальному прогресу.
На сьогодні Рада Європи об'єднує 46 держав-членів. Це країни-засновники, а також Греція (1949 ), Туреччина (1949), Ісландія (1950), Німеччина (1950), Австрія (1956), Кіпр (1961), Швейцарія (1963), Мальта (1965), Португалія (1976), Іспанія (1977), Ліхтенштейн (1978), Сан-Марино (1988), Фінляндія (1989), Угорщина (1990), Чеська Республіка (1991), Польща (1991), Болгарія (1992), Естонія (1993), Литва (1993), Словенія (1993), Словаччина (1993), Румунія (1993), Андорра (1994), Албанія (1995), Молдова (1995), Латвія (1995), Україна (1995), колишня Югославська Республіка Македонія (1995), Росія (1996), Хорватія (1996), Грузія (1999), Азербайджан (2001), Вірменія (2001), Боснія і Герцеговина (2002), Сербія і Чорногорія (2003), Монако (2004).
Основними напрямами діяльності Ради Європи є захист прав та головних свобод людини, зміцнення плюралістичної демократії, забезпечення верховенства права, пошук шляхів вирішення соціальних проблем та забезпечення соціальної стабільності, збереження культурного різноманіття у Європі через розроблення європейських правових стандартів у зазначених сферах та моніторинг їх дотримання.
Рада Європи також надає допомогу в проведенні законодавчих і конституційних реформ, набутті необхідного досвіду молодими демократіями та приділяє увагу всім важливим питанням, які виникають у європейському суспільстві, крім питань оборони. Діяльність Організації охоплює такі сфери суспільного життя, як права людини, засоби масової інформації, правове співробітництво, соціальне єднання, охорона здоров'я, освіта, культура, культурна спадщина, спорт, молодь, місцева демократія і транскордонне співробітництво, навколишнє середовище і регіональне планування.
Розуміючи вимоги глобалізації, необхідність стабільного та збалансованого розвитку Рада Європи виступає за діалог з державами, які не є її членами, включаючи певну кількість неєвропейських держав, що наділені статусом «спостерігачів» (Сполучені Штати Америки, Ватикан, Канада, Японія, Ізраїль та Мексика). Рада Європи також розширює діалог з Європейським Союзом (ЄС) та Організацією з безпеки та співробітництва у Європі (ОБСЄ), іншими міжнародними та національними організаціями та асоціаціям.
Головним інструментами Ради Європи є, згідно Статуту, укладання міжнародно-правових договорів, вироблення аналітичних документів (рекомендацій, резолюцій, висновків) та здійснення спільних програм і заходів в економічній, соціальній, культурній, науковій, правовій та адміністративній галузях, а також в галузі захисту прав і основних свобод людини.
Радою Європи розроблено та відкрито для підписання біля 200 договорів (хартій, конвенцій, угод). Деякі з них поширюють свою дію за межі Європи, оскільки вони відкриті для приєднання держав з інших континентів. Такий підхід дозволяє не тільки формувати загальноєвропейський правовий простір, але й розв'язувати певні проблеми у світовому масштабі. Довідка МЗС України щодо участі у договорах Ради Європи додається.
Рада Європи здійснює діяльність через робочі органи: Комітет міністрів, Парламентську асамблею, Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи та Європейський Суд з прав людини . Рада Європи фінансується урядами держав-членів пропорційно кількості їх населення та державних ресурсів .
Безперервність функціонування Організації забезпечує Секретаріат Ради Європи, в якому працюють 1300 працівників - громадян різних країн Європи. Очолює та координує роботу Секретаріату Ради Європи Генеральний секретар Ради Європи Террі Девіс (Великобританія).
Керівним органом Ради Європи є Комітет міністрів. До складу Комітету міністрів входять міністри закордонних справ всіх держав-членів Ради Європи (або їх постійні представники), які по черзі головують у Комітеті.
Комітет міністрів визначає напрямки діяльності Ради Європи, затверджує програму діяльності Організації та її бюджет. Комітет міністрів також розглядає рекомендації Парламентської асамблеї та Конгресу місцевих і регіональних влад Ради Європи, пропозиції міжурядових комісій та конференцій галузевих міністрів і визначає, яких заходів слід ужити відповідно до цих документів.
Рішення Комітету міністрів передаються урядам країн-членів Ради Європи у вигляді рекомендацій або європейських конвенцій чи угод для визначення щодо участі в них.
Комітет міністрів контролює дотримання країнами-членами взятих на себе при вступі до Ради Європи зобов'язань та порядок імплементації положень конвенцій та угод, сторонами яких вони є. В разі серйозних порушень державою статутних зобов'язань Комітет міністрів може тимчасово позбавити її права представництва у Раді Європи, запропонувати їй вийти з Організації, або навіть ухвалити рішення щодо припинення членства такої країни в Раді Європи. 18 травня 2006 року розпочалося головування Російської Федерації у Комітеті міністрів, яке згідно правилами Ради Європи триватиме пів року.
Парламентська асамблея Ради Європи (далі - Парламентська асамблея або ПАРЄ) є дорадчим органом Ради Європи.
Члени Парламентської асамблеї призначаються національними парламентами. Кожна країна-член Ради Європи, в залежності від чисельності свого населення, має від двох до вісімнадцяти представників у своїй делегації в Парламентській асамблеї і таку ж саму кількість заступників. Постійна делегація України в ПАРЄ налічує 12 представників та 12 заступників.
Парламентська асамблея обирає Генерального секретаря Ради Європи, заступника Генерального секретаря, секретаря Парламентської асамблеї та суддів Європейського Суду з прав людини.
Парламентська асамблея сама визначає питання для свого розгляду, концентруючи увагу на розгляді актуальних проблем сьогодення. Таким чином депутати Парламентської асамблеї мають можливість впливати на рішення урядів своїх країн із різного кола питань. Ухвалені Парламентською асамблеєю тексти носять рекомендаційний характер.
Формою діяльності Парламентської асамблеї є засідання її пленарних сесій, Постійного і загальних комітетів. Пленарні сесії ПАРЄ відбуваються чотири рази на рік (січень, квітень, червень, вересень) та проходять, як правило, в залі засідань Палацу Європи у Страсбурзі.
В 1957 році Рада Європи започаткувала Постійну Конференцію місцевих і регіональних влад Європи.
14 січня 1994 року рішенням Комітету міністрів Ради Європи замість Постійної Конференції було створено інституційний орган Ради Європи - Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи. В зв'язку з інтеграційними процесами у Європі та для більш чіткого визначення Конгресу, як органу Ради Європи, у 2004 році Конгрес отримав сучасну назву - Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи.
Конгрес місцевих і регіональних влад Ради Європи є консультативно-дорадчим органом Ради Європи. Згідно Статуту він представляє місцеві і регіональні органи влади країн-членів Ради Європи. Члени Конгресу мають бути обраними або посадовими особами органів місцевого чи регіонального рівня держав-членів Ради Європи.
Кожна країна-член Ради Європи представлена у Конгресі національною делегацією із тією ж самою кількістю представників і заступників, як і в Парламентській асамблеї. Відповідно, делегація України складається з 12 представників України в Конгресі та 12 їх заступників. Таким чином, на сьогодні членами Конгресу є більш як 300 осіб з 46-и країн-членів Ради Європи і така ж сама кількість їх заступників, які працюють у двох палатах - Палаті регіонів та Палаті місцевих влад.
В Конгресі також існує три політичні групи: група соціалістів (SOC), група європейська народна партія / християнські демократи (EPP/CD), група незалежних та ліберальних демократів (ILDR).
Конгрес також відкритий до співпраці з країнами, які не є членами Ради Європи, а також міжнародними організаціями.
Відповідно до своїх статутних завдань Конгрес Ради Європи:
є форумом, на якому представники органів місцевої і регіональної влади можуть обговорювати спільні проблеми, обмінюватись досвідом, і представляти урядам свою точку зору з цього приводу (у вигляді резолюцій);
консультує Комітет міністрів та Парламентську асамблею з усіх питань, що пов'язані з місцевою і регіональною політикою (у вигляді рекомендацій);
відслідковує стан місцевої і регіональної демократії у країнах-членах Ради Європи та державах, що є кандидатами на вступ до Ради Європи, а також здійснює моніторинг дотримання положень Європейської хартії місцевого самоврядування (у вигляді висновків та звітів);
співробітничає з національними та міжнародними організаціями, які представляють органи місцевої і регіональної влади;
організує читання та конференції на місцевому і регіональному рівнях для залучення якомога ширших кіл громадськості, участь якої залишається визначальним чинником для формування справжньої демократії.
За сучасних геополітичних умов, із входженням до Ради Європи нових країн із різним рівнем політичного та економічного розвитку діяльність Конгресу сконцентрована на:
вивченні стану місцевої і регіональної демократії в державах-членах та країнах, що є кандидатами на вступ до Організації, і, відповідно, наданні допомоги у розвитку ефективних структур місцевих та регіональних влад;
реалізації ініціатив, що сприяють реальній участі громадян в демократичних процесах на місцевому та регіональному рівнях;
представленні інтересів місцевого і регіонального самоврядування в процесі формування загальної європейської політики;
розвитку регіонального і транскордонного співробітництва задля досягнення стабільного економічного розвитку;
проведенні спостережень за місцевими та регіональними виборами.
Участь у діяльності Конгресу Ради Європи дає можливість:
брати участь у виробленні спільних підходів щодо розвитку місцевого і регіонального самоврядування у Європі;
пропагувати на європейській арені досягнення у галузі розвитку місцевої та регіональної демократії, а також обмінюватись досвідом із цих питань;
сприяти здійсненню політики європейської інтеграції.
Актуальність ролі, яку відіграє Конгрес у побудові нової Європи та наданні підтримки молодим демократіям, підтверджується розширенням сфери його діяльності від Ісландії до Росії, від Норвегії до Балкан.
Діяльність Конгресу Ради Європи здійснюється через щорічні пленарні сесії (засідання Палати регіонів та Палаті місцевих влад), а також засідання Постійного комітету, статутних комітетів та робочих груп Конгресу, які відбуваються в міжсесійний період.
Засідання Конгресу відбуваються в приміщенні штаб-квартири Ради Європи у Страсбурзі, якщо за домовленістю між Конгресом або його Постійним комітетом та Комітетом міністрів Ради Європи не прийнято рішення щодо іншого місця їх проведення.
Постійний комітет діє від імені Конгресу в період між пленарними сесіями. До складу Постійного комітету входять по два представники від кожної національної делегації, в тому числі члени Бюро Конгресу. Країни, що представлені тільки в одній палаті, мають в Постійному комітеті тільки одне місце. Україна має в Постійному комітеті два місця (по одному від кожної з Палат Конгресу).
Координацію діяльності Конгресу та його робочих органів забезпечує Бюро Конгресу. Бюро Конгресу складається з Бюро Палати регіонів і Бюро Палати місцевих влад. Бюро палати складається з голови палати та семи членів, яких кожна палата обирає раз у два роки. Жодна держава-член не може мати більше одного представника в Бюро кожної з палат. Очолює Бюро Конгресу Президент Конгресу, який обирається один раз на 2 роки від кожної палати по черзі. У 2004 році президентом Конгресу було обрано представника Італії Джовані ді Стазі.
Статутними комітетами Конгресу Ради Європи є:
Комітет з інституційних питань, який вивчає питання дотримання країнами-членами своїх зобов'язань, відповідає за здійснення моніторингу, а також специфічні питання стосовно інфраструктури органів місцевого і регіонального самоврядування;
Комітет з питань соціальної рівності, який відповідає за питання громадянства, охорони здоров'я, забезпечення зайнятості населення, суспільні відносини тощо;
Комітет з питань культури та освіти, до відання якого входять питання свободи слова та ЗМІ, молодіжної політики, культури, освіти, спорту та зв'язку;
Комітет з питань сталого розвитку, який займається питаннями охорони навколишнього середовища, планування розвитку міст.
Для виконання окремих завдань Конгрес може створювати спеціальні робочі групи.
Організаційне забезпечення діяльності Конгресу здійснює Секретаріат Конгресу, який є структурним підрозділом Секретаріату Ради Європи. Очолює Секретаріат Конгрес виконавчий директор, який обирається Конгресом терміном на 4 роки. У 2004 році Виконавчим директором Конгресу обраний Ульріх Бонер.
Делегація України в Конгресі Ради Європи складається з 24 осіб: 6 представників та 6 їх заступників у Палаті місцевих влад, та 6 представників та 6 їх заступників у Палаті регіонів. Якщо представник з якихось причин не може взяти участь у сесії Конгресу, то його замінює один із заступників. Витрати, пов'язані з участю представників делегації України в сесіях Конгресу, покриваються за рахунок коштів Ради Європи.
З 1996 року члени делегації України беруть активну участь у діяльності Конгресу. Професійність та ефективність роботи українських представників у Конгресі засвідчена обранням їх на керівні посади Конгресу. Під час 7-ї сесії Конгресу (23-25 травня 2000 р.) віце-президентом Конгресу було обрано Львівського міського голову В.С.Куйбіду, який займав цю посаду протягом двох років. На 9-й сесії Конгресу (4-6 червня 2002 р.) віце-президентом Конгресу обрано Дніпропетровського міського голову І.І.Куліченко.
Участь делегації України у роботі Ради Європи значним чином сприяє здійсненню політики європейської інтеграції України, вдосконаленню національного законодавства і розвитку демократії та є важливим чинником підвищення іміджу України на міжнародній арені.
